ЧЕРЕЗ ПОЛЕ, ЧЕРЕЗ ГАЙ ЙДЕ ДО ДІТОК МИКОЛАЙ

Для всіх дітей, які поводилися в цьому році добре, святий Миколай приготував гостинці.
Він знає, хто був слухняним і радував своїх батьків, і знає, хто який подарунок заслужив. Нехай вранці у вас під подушкою будуть тільки приємні сюрпризи!

Дев'ятнадцятого грудня - день святого Миколая. Сьогоднішнє свято Миколи Зимового (весняного відзначають 22 травня) привідчиняє двері до подальших зимових урочистостей: Нового року та світлого Різдва Христового. Величезну кількість легенд припасли українці про доброго Святого, який допомагає усім маленьким та сумним. Проте, як ми знаємо, щирість, доброта та слухняність є запорукою зустрічі зі святим. Поки до свята залишилось зовсім небагато - вам добірка українських легенд про Cвятого.

***

То було дуже-дуже давно. Жив в однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Усі знали, який він добрий та щедрий. Ще змалечку він ніколи не проходив повз людське горе. Був дуже тихим і незлостивим. Шанував своїх батьків. Молився, щоб у світі було більше справедливості, миру, добра й милосердя.

 Коли не стало батьків, Миколай роздав своє майно людям, а сам став священиком. Він зробив багато добра за своє життя. А так як він не хотів наживати слави на чужому горі, то робив усе таємно.

* * *

Жила одна бідна вдова з маленькими дітьми. Скрутно їм було, голодно і холодно. Щовечора плакала жінка, але не знала, чим порятуватися. А одного ранку застилала ліжко, аж дивиться: під подушкою лежить вузлик, набитий грішми. Як вона здивувалася! А як зраділи діти! Адже тепер мама не буде плакати, а на свята й вони отримають подарунки й солодощі.

Помолилася жінка Богу, подякувала щиро за добро. Тільки пізніше здогадалася, що то все турбота Святого Миколая.

* * *

Давно-давно, ще за княжих часів, відбулась ця історія. Пізно ввечері човном по Дніпру поверталася молода родина з гостин. Тато веслував, а мати з немовлям на руках задрімала. Аж тут дитина випала з материних обіймів! Як плакала молода жінка, як страждала! Дніпро, здається, навіки поглинув маля. Мати, мов чайка-небога, квилила на човні: «Святий Миколо, врятуй моє дитя!» Тільки диво могло порятувати дитину. Горю батьків не було меж. Аж уранці в соборі Святої Софії знайшли немовля. Воно було живе і чомусь тихенько посміхалося. Ніхто не знає, як воно опинилося у храмі. Батьки ж були понад міру щасливі! Художник із Києво-Печерської Лаври навіть намалював ікону за цією історією. А в Києві та й по всій Україні будували церкви в ім’я Святого Миколая.

***

Іде святий Миколай полями, лугами, а за ним поспішають янголи, які несуть дарунки для добрих, чемних дітей. Ходить святий Миколай по всіх-усюдах, минає хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних та нужденних. Так він зайшов до села, у якому під самим лісом стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий, розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, в ту молочну дорогу, що з небесних палат веде на землю. Це малий Тарасик. Матері він не пам’ятав, торік помер тато, лишився хлопець круглим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та гуси. Він не показував великого розуму – робив, що йому наказували робити, але й ця робота ішла в нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди і так вдивляється в матір, наче щось просить.

Приходить Святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не знімає, лише розплющив очі та й дивиться.

– Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? – питає Миколай.

– Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом прийшли із села.

Усміхнувся Святий Миколай і знов питає:

– Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою, одягом, чобітьми?

– Ні…

– Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.

– Ні…

– А може, ти хочеш грошей багато?

– Теж ні.

– Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай, що я й для тебе приніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.

На ті слова Тарас упав навколішки і прошепотів несміло:

– Я хотів, Святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз у житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.Засумував Святий Миколай і не сказав жодного слова. Любов матері – це єдине, чим важко обдарувати сиротину. Але і з таким бажанням звертаються дітки до Миколая. За щиру і наполегливу молитву часто Святий Миколай обдаровує їх новою родиною і любов’ю батьківською.

Джерело